«Цвіт папороті» в Ужгороді (2026)

Етнофестиваль «Цвіт папороті» в Ужгороді стався для мене замість Фестивалю у Миковій (Festival Miková) — легендарного культурологічного та музичного заходу, який відновився цього року після тривалої перерви з 2019 року. Він проводиться в селі Микова на сході Словаччині (Пряшівський край) — на батьківщині батьків ікони поп-арту Енді Воргола. Не слалася поїздка (таке буває😊), тож вирішила фестивалити в Ужгороді. І це було файно😊

Чимало гарних вражень, з-поміж яких хочу виділити долучення до прикрашання «курагов» — весільного деревця, яке традиційно прибирали подружки нареченої на її прощальному дівич-вечорі в переддень весілля. Цей символ щасливого подружнього життя був атрибутом і лемківського весілля, але тут його називали «рожно». Принаймні так я чула від своїх родичів. Наступного дня деревце стало частиною гарного обрядового дійства, відтвореного з урахуванням традицій закарпатської Колочави.

А ще цілком несподівана фотосесія у сучасній стилізованій гуні з овечої вовни — дуже дякую представникам українського бренду bogdanashraiber_wool за таку чудову можливість! Серце радіє від того, що нарешті своє стає модним, трендовим.

Шкода тільки, що шлях до цього через війну і втрати. Думала про це, спостерігаючи за хлопцем з милицями, який лежав переді мною під час концерту Rock-H. І хоч я дуже люблю цей наш гурт, емоції були дуже різними. Практично увесь концерт був лише звуковим фоном до розглядання понівеченого тіла цього молодого вояка у шортах і майці. Його руки, ноги, особливо ступні, а ще реакції стали для мене свідченням його досвіду «там». Практично весь час курив і незворушно дивився на сцену. І така у цьому була зустріч різних форматів… Її частково вербалізував Іван Попович, розповідаючи зі сцени про відвідини наших хлопців у шпиталях. Слова цього досвідченого чоловіка лягали й цілком приймалися. Суть їх полягала в тому, що треба радіти й веселитися, коли є така нагода. І бути по-справжньому вдячними тим, завдяки кому це зараз можливо.